самітник
САМІТНИК, рідше САМОТНИК, а, ч. 1. Релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці - в пустелі, печері тощо; пустельник; відлюдник. - Зараз я подібний до нещасного самітника, який блукає в пустелі і, помираючи від спраги, лиже солонці й каміння сухим язиком (Вол., Місячне срібло, 1961, 153); * У порівн. - А чому ви знаєте, що я скромний? - Він питає! Людина, що живе, як самітник, не п'є, не грає, не любить жінок... (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 426); // у знач. присл. самітником. Відлюдно; не спілкуючись ні з ким; як самітник. Сороковий рік життя, так як і тридцять дев'ятий, і тридцять восьмий, починатиму зовсім інакше. Відлюдьком, самітником (Фр., IV, 1950, 344); Поет народу - син народу - Йде навстріч ворогам своїм, Йде не самітником безплодним [безплідним], Протухлим в цвілій самоті,- Іде він речником народним, Упевненим в своїй путі (Бажан, Роки, 1957, 208); - Ось у цій тиші прожив я самітником два роки,- не без самозадоволення повчає професор своїх вихованців (Довж., І, 1958, 475).
2. перен. Той, хто живе самітно або тримається осторонь від інших людей; відлюдько. В житті не був Іван Іванович ні самотником, ні диваком-учителем, для якого не існує нічого, опріч його школи. Він любив хороше товариство (Рильський, Веч. розмови, 1964, 25); - Я дозволю собі запросити вас до моєї господи.. Буду безмірно радий, коли в мою скромну хату мисливця і самітника ступите ви (Рибак, Помилка.., 1956, 116).
Рак-самітник див. рак1.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | самітник | самітники |
Родовий | самітника | самітників |
Давальний | самітникові, самітнику | самітникам |
Знахідний | самітника | самітників |
Орудний | самітником | самітниками |
Місцевий | на/у самітнику, самітникові | на/у самітниках |
Кличний | самітнику | самітники |