сварити
СВАРИТИ, сварю, свариш, недок., перех. 1. кого, на кого і без додатка. Різкими, образливими словами висловлювати невдоволення, осуд, докори; лаяти. Попадя зайшла у кухню та й почала сварити наймичку (Март., Тв., 1954, 43); Даремно пані Олімпія гнівалася і сварила на неї (Фр., VII, 1951, 8); Дід іще дужче набурмосився, а стара стала його сварити (Ю. Янов., І, 1954, 110); // Докоряючи за щось погане, хибне, засуджувати; корити. Недарма Ви мене сварите за мій темний та безладний лист, бо, як собі пригадую, він справді вийшов у мене зовсім неподобний (Л. Укр., V, 1956, 61); Орися ловила комах і напихала пташенятам в ненажерливі пельки. Тимко сварив її за це, говорячи, що пташина «чує людський дух» і покине гніздо (Тют., Вир, 1964, 519).
2. кого з ким. Викликати сварку між ким-небудь; сприяти загостренню взаємин. Панівні реакційні кола та їх буржуазні уряди, вірні давньому принципові - розділяй і владарюй,- сіяли національну ворожнечу і розбрат, намагалися сварити народи між собою, ще далі посилюючи соціальний і національний гніт (Рильський, IX, 1962, 113); Костянтин у своїх трактатах доводив одне: треба сварити болгар з русами (Скл., Святослав, 1959, 132).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сварю | сваримо |
2 особа | свариш | сварите |
3 особа | сварить | сварять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сваритиму | сваритимемо |
2 особа | сваритимеш | сваритимете |
3 особа | сваритиме | сваритимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | сварив | сварили |
Жіночий рід | сварила | |
Середній рід | сварило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | сварімо | |
2 особа | свари | сваріть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | сварячи | |
Минулий час | сваривши |