святобливий
СВЯТОБЛИВИЙ, а, е. 1. Який вірить у бога й старанно виконує всі релігійні обряди; побожний; // Який виражає побожність. Легесенький, тремтячий світ її [лампади] стиха осяює святобливий лик божої матері (Стар., Облога.., 1961, 15); Тепер на все подвір'я зосталась одна Христя. Від запаленої повітки її святоблива постать вимальовувалась, як на іконі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 132).
2. Сповнений найщирішої поваги, шани. Про святобливе відношення Шевченка до передових російських діячів, до декабристів, до Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, Щедріна і говорити нічого: воно загальновідоме (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 44).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | святобливий | святоблива | святобливе | святобливі |
Родовий | святобливого | святобливої | святобливого | святобливих |
Давальний | святобливому | святобливій | святобливому | святобливим |
Знахідний | святобливий, святобливого | святобливу | святобливе | святобливі, святобливих |
Орудний | святобливим | святобливою | святобливим | святобливими |
Місцевий | на/у святобливому, святобливім | на/у святобливій | на/у святобливому, святобливім | на/у святобливих |