смерд
СМЕРД, а, ч. 1. У стародавній Русі - селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові. У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність,- смерди (Нар. стар. іст. УРСР, 1957, 386); - Час тепер не вільний! Як же можна смерда з конем Од ріллі узяти? Тепер весна: смерду в полі Саме час орати (Кост., І, 1967, 95).
2. перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження. Там крик [багатіїв]: - Ви хами, смерди! .. Бунтарська проклята голота!.. (Сос., І, 1957, 471).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | смерд | смерди |
Родовий | смерда | смердів |
Давальний | смердові, смерду | смердам |
Знахідний | смерда | смердів |
Орудний | смердом | смердами |
Місцевий | на/у смерді, смердові | на/у смердах |
Кличний | смерде | смерди |