смішкуватий
СМІШКУВАТИЙ, а, е, розм. 1. Який любить насміхатися, глузувати, схильний до насмішки; насмішкуватий. Не був хлопчина й смішкуватий, аж тут наче скортіло покепкувати з себе самого (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 440).
2. Який виражає насмішку. Стояв [дід] обіч нього і щось нишпорив у скалі, коли-не-коли звертаючи на нього смішкуватий погляд (Фр., III, 1950, 136).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | смішкуватий | смішкувата | смішкувате | смішкуваті |
Родовий | смішкуватого | смішкуватої | смішкуватого | смішкуватих |
Давальний | смішкуватому | смішкуватій | смішкуватому | смішкуватим |
Знахідний | смішкуватий, смішкуватого | смішкувату | смішкувате | смішкуваті, смішкуватих |
Орудний | смішкуватим | смішкуватою | смішкуватим | смішкуватими |
Місцевий | на/у смішкуватому, смішкуватім | на/у смішкуватій | на/у смішкуватому, смішкуватім | на/у смішкуватих |