сплюх
СПЛЮХ, а, ч. 1. розм. Чоловік, який любить спати, багато спить. Небавом захотілося Демидову спати. Лужицький висміяв його, що такий сплюх (Мак., Вибр., 1954, 61); Солодко позіхає парубок.- Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? - кепкує Уляна (Стельмах, І, 1962, 99).
2. діал. Заєць.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сплюх | сплюхи |
Родовий | сплюха | сплюхів |
Давальний | сплюхові, сплюху | сплюхам |
Знахідний | сплюха | сплюхів |
Орудний | сплюхом | сплюхами |
Місцевий | на/у сплюху, сплюхові | на/у сплюхах |
Кличний | сплюху | сплюхи |
сплюха
СПЛЮХА, и, ч. і ж. 1. розм. Людина, яка любить спати, багато спить. Кинувся сонний [вартівник], на ноги зірвався і бачить: берег німий оживає, гуде голосами чужими.. Не бачив сплюха в предсмертний свій час ні кревних, ні милих (Дн. Чайка, Тв., 1960, 157); * Образно. Алеєю назустріч біг безладний натовп солдатів і селян. Лайками й погрозами будили сплюху ніч (Кач., II, 1958, 230).
2, Те саме, що сплюшка. Ганяється [сич] скрізь за сплюхою та скиглить та дико регоче (Дн. Чайка, Тв., 1960, 157).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | сплюха | сплюхи |
Родовий | сплюхи | сплюх |
Давальний | сплюсі | сплюхам |
Знахідний | сплюху | сплюх |
Орудний | сплюхою | сплюхами |
Місцевий | на/у сплюсі | на/у сплюхах |
Кличний | сплюхо | сплюхи |