спохмурнілий
СПОХМУРНІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до спохмурніти. Спохмурнілий, з темним обличчям, опустивши руки, стояв він (Скл., Святослав, 1959, 80); Люда сиділа в хаті.. віч-на-віч з пригніченими, спохмурнілими батьками (Вол., Дні.., 1958, 139); Спохмурнілий Марат Крицевий напружено зігнувся над столом (Жур., Нам тоді.., 1968, 10).
2. у знач. прикм., перен. Похмурий, темний (про предмети і явища природи). Від спохмурнілого лісу лягали незграбні тіні (Збан., Малин. дзвін, 1958, 17); То один, то інший з церковнослужителів неспокійно поглядає на спохмурніле.. небо (Гончар, II, 1959, 358).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | спохмурнілий | спохмурніла | спохмурніле | спохмурнілі |
Родовий | спохмурнілого | спохмурнілої | спохмурнілого | спохмурнілих |
Давальний | спохмурнілому | спохмурнілій | спохмурнілому | спохмурнілим |
Знахідний | спохмурнілий, спохмурнілого | спохмурнілу | спохмурніле | спохмурнілі, спохмурнілих |
Орудний | спохмурнілим | спохмурнілою | спохмурнілим | спохмурнілими |
Місцевий | на/у спохмурнілому, спохмурнілім | на/у спохмурнілій | на/у спохмурнілому, спохмурнілім | на/у спохмурнілих |