справіку
СПРАВІКУ, присл. З давніх часів, здавна. - Таких дворян, як мій батько, тут у Білій Церкві колись було чимало.. А в містечку усі вони мали справіку свої грунти та левади (Н.-Лев., VII, 1966, 270); До російського народу, як народу-проводиря, справіку тяглися інші народи, - і вікопомна Переяславська Рада була виявом волі українського народу поєднатися навіки з братнім народом російським (Рильський, IX, 1962, 147).