стебельце
СТЕБЕЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до стебло 1, 2. Пробиваються [весняні пахощі] крізь набряклі бруньки, тендітні стебельця трави (М. Ол., Леся, 1960, 59); На високому гінкому стебельці росла лугова цариця - ромашка (Тют., Вир, 1964, 252); * Образно. Дивився він, як слово строге В дитячі запада серця, Як проростають потім з нього Тендітні, ніжні стебельця... (Воскр., І всерйоз.., 1960, 73); * У порівн. Ноги тоненькі, як стебельця (Хотк., II, 1966, 358).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | стебельце | стебельця |
Родовий | стебельця | стебелець |
Давальний | стебельцю | стебельцям |
Знахідний | стебельце | стебельця |
Орудний | стебельцем | стебельцями |
Місцевий | на/у стебельці | на/у стебельцях |
Кличний | стебельце | стебельця |