сторукий
СТОРУКИЙ, а, е. Який має сто або багато рук. - Чом я не сторукий? (Шевч., І, 1951, 115); Знову вся сторука юрба кидалася довбати й кришити породу (Ткач, Плем'я.., 1961, 116); * Образно. Яблуні сторукі.. крекчуть під центнерами антонівки, шафранки, кальвіля (Ю. Янов., II, 1954, 179); // перен. Який може багато зробити, встигнути і т. ін. - Понад усе люблю сіяти, садовити, плекати, щоб росло. Тоді я сторукий (Довж., І, 1958, 285).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | сторукий | сторука | сторуке | сторукі |
Родовий | сторукого | сторукої | сторукого | сторуких |
Давальний | сторукому | сторукій | сторукому | сторуким |
Знахідний | сторукий, сторукого | сторуку | сторуке | сторукі, сторуких |
Орудний | сторуким | сторукою | сторуким | сторукими |
Місцевий | на/у сторукому, сторукім | на/у сторукій | на/у сторукому, сторукім | на/у сторуких |