стуманілий
СТУМАНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до стуманіти. Ніби море те безкрає, Сріблом степ на грані грає І жене повітря хвилі У безодні стуманілі (Черн., Поезії, 1959, 64); Стуманілими очима обвела [Гандзючиха] по хаті: сама вона в хаті, як палець той (Кос., Новели, 1962, 157); Стуманілий жовнір не володів уже своїм розумом. З завмерлим серцем продирався через гущу колючих дротів (Кобр., Вибр., 1954, 183); Савка.., стуманілий від.. побоїв, холоду й голоду, їв (Коз., Блискавка, 1962, 257); * У порівн. Він одбігає од воріт, кидається в широкі розгони вулиць і, віддавшись їхній владі, ходить по місту, мов стуманілий (Мик., II, 1957, 176).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | стуманілий | стуманіла | стуманіле | стуманілі |
Родовий | стуманілого | стуманілої | стуманілого | стуманілих |
Давальний | стуманілому | стуманілій | стуманілому | стуманілим |
Знахідний | стуманілий, стуманілого | стуманілу | стуманіле | стуманілі, стуманілих |
Орудний | стуманілим | стуманілою | стуманілим | стуманілими |
Місцевий | на/у стуманілому, стуманілім | на/у стуманілій | на/у стуманілому, стуманілім | на/у стуманілих |