таж
ТАЖ1, рідко ТАЖЕ, част., підсил. Уживається на початку речення для підсилення висловлюваної думки; адже (див. адже1 1), тож. - Тату, - обізвався Василько тремтячим голосом, - таж то моя ялинка, ви її подарували мені ще тоді, як мене похвалив учитель (Коцюб., І, 1955, 78); - Андрію, таж ми і до завтрього не скінчимо. Чого ж ти не пхаєш [плуга]? (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 16); // Уживається для підсилення експресивності висловлюваної думки в сполученні з іншими частками. - Панове! Таж-таки у світі правда єсть! (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 226).
ТАЖ2, рідко ТАЖЕ, спол . 1. Служить для поєднання речень, що виражають причиново-наслідкові відношення. - Дивись! А ти звідки знаєш гуцульські приговірки? - Таже я завше між гуцулками, бабцю! (Хотк., II, 1966, 13); Далека, небезпечна путь, - Гей, не вважай, матросе! Таж хвилі приязно гудуть. Міцні, надійні троси (Рильський, І, 1960, 298).
2. Уживається для поєднання речень, одне з яких пояснює думку іншого; адже (див. адже2). - Як же ми його одіб'ємо? Таже його турки везтимуть, гей! - налякався котигорошок (Коцюб., І, 1955, 384); - Ви думаєте, йому [Леніну] нема чого робити, у нього гібриди в голові? Таж країна яка - півсвіту! Революція! Дихати йому ніколи! Як же я [Мічурін] з'явлюсь до нього й відбиратиму дорогий час? (Довж., І, 1958, 470).