тудою
ТУДОЮ, присл., розм . 1. Тією стороною, дорогою, тим шляхом; у тому напрямку. Удень Корнієві трапилося йти через греблю. Ідучи він тудою, помітив, що в одному місці крізь неї дзюрчить вода (Гр., І, 1963, 412); Мурашкова пішла садком. Селаброс пішов слідком за нею. Кудою йшла вона, тудою йшов і він (Н.-Лев., V, 1966, 106); Ти сюдою, я тудою - зійдемось горою (Тич., І,1957, 212).
Тудою й сюдою - тією й цією стороною, дорогою; скрізь. Стара мати кидається тудою й сюдою, шукає ліків (Вовчок, І, 1955, 355).