тямущий
ТЯМУЩИЙ, а, е. Здатний добре й швидко міркувати, осмислювати, розуміти що-небудь; кмітливий. Книжки лежать, папери купами: Павло Піддубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає... (П. Куліш, Вибр., 1969, 285); Дівчина вдалася тямуща, то й навчилась [письма] (Гр., I, 1963, 405); [Карпо:] Людина ви поважна, тямуща, багатьом порада ваша у пригоді може стати (Собко, П'єси, 1958, 8); // Який гарно розуміється на чому-небудь, добре знає якусь справу. - Та от приводьте ковалів тямущих, Нехай скують важкую булаву (Крим., Вибр., 1965, 174); - Агроном з району приїжджав. Ох і тямущий чоловік. Аж завидки беруть. Землю знає, як добра мати дитину (Стельмах, II, 1962, 333); // Який виражає розуміння чогось. Кидав [Володимир] на Мусю хитруваті багатозначні погляди, мовляв, ну й старий! Муся відповідала йому короткою тямущою усмішкою (Ткач, Арена, 1960, 238).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | тямущий | тямуща | тямуще | тямущі |
Родовий | тямущого | тямущої | тямущого | тямущих |
Давальний | тямущому | тямущій | тямущому | тямущим |
Знахідний | тямущий, тямущого | тямущу | тямуще | тямущі, тямущих |
Орудний | тямущим | тямущою | тямущим | тямущими |
Місцевий | на/у тямущому, тямущім | на/у тямущій | на/у тямущому, тямущім | на/у тямущих |