тімаха
ТІМАХА, и, ч. і ж., заст. 1. Той, хто щось добре знає, уміє; майстер якоїсь справи. - Ну!.. Уміли готувати і на стіл давати! Знать, тімахи коло печі і дочка і мати! (Укр. поети-романтики.., 1968, 555); // Спритна, брава людина, молодець.
2. Нетяга, бідолаха. Знайшли Ентелла-сіромаху, Що він під тином гарно спав; Сього сердечного тімаху Будити стали, щоб устав (Котл., І, 1952, 94); Жене його із краю в край, тімаху, Людське лукавство да єхидство кляте (П. Куліш, Вибр., 1969, 365).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тімаха | тімахи |
Родовий | тімахи | тімах |
Давальний | тімасі | тімахам |
Знахідний | тімаху | тімах |
Орудний | тімахою | тімахами |
Місцевий | на/у тімасі | на/у тімахах |
Кличний | тімахо | тімахи |