укоїти
УКОЇТИ1 (ВКОЇТИ), ою, оїш, док., перех., розм. Учинити що-небудь, перев. недобре. - А що се вкоїв, псявіро? (Барв., Опов.., 1902, 190); - Знаєте, - каже кобзар, - а чи чували, що.. вкоїв Іванець? (П. Куліш, Вибр., 1969, 58); «Читати чужий лист, хоч би він був і загублений, - се підло, підло!.. І я вкоїла нечесне діло...» (Хотк., І, 1966, 48); Хтось хлюпнув їй за шию води. Подумала, що це хтось із хлопців. Ба ні! Варка. Як і завжди, щось укоїть (Гуц., Скупана.., 1965, 115).
УКОЇТИ2 (ВКОЇТИ), ою, оїш, док., перех., діал. Заспокоїти, угамувати. Лиш узяв [бранець] кобзину в руки та й зачав співати, А вкоївши своє серце, ляг з кобзинов [ліг з кобзиною] спати (Федьк., І, 1960, 59).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | укою | укоїмо |
2 особа | укоїш | укоїте |
3 особа | укоїть | укоять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | укоїв | укоїли |
Жіночий рід | укоїла | |
Середній рід | укоїло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | укоймо | |
2 особа | укой | укойте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | укоївши |