умілець
УМІЛЕЦЬ (ВМІЛЕЦЬ), льця, ч. Той, хто добре знає свою справу, володіє умінням; вправний майстер. З чолом, як лук, напнутим, з тавром трикутним вилиць, З кривим, розбитим носом, з покрученим хребтом, - Якби не був цей муляр [Мікеланджело], робіт камінних вмілець, Таким безмежно людським, він був би божеством (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 12); Коли приїхали в Холм, Леву не терпілося, він одразу подався до Авдія [будівничого]. Старий умілець сидів з жінкою за столом, вони вечеряли (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 524); Є на Київщині село із красивою назвою - Веселинівка. Славилося воно колись своїми килимами, які ткали народні умільці (Веч. Київ, 17.VІ 1968, 1).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | умілець | умільці |
Родовий | умільця | умільців |
Давальний | умільцеві, умільцю | умільцям |
Знахідний | умільця | умільців |
Орудний | умільцем | умільцями |
Місцевий | на/у умільці, умільцеві | на/у умільцях |
Кличний | умільцю | умільці |