упокорення
УПОКОРЕННЯ (ВПОКОРЕННЯ), я, с. Дія за знач. упокорити і стан за знач. упокоритися. Леся Українка розвінчала християнство як релігію упокорення (Рад. літ-во, 18, 1955, 218); Суліман переконаний, що коли б він цієї хвилини наказав панні впасти перед ним на коліна.., вона вволила б його волю. Та навіщо Рафаїлові Суліману впокорення цієї негарної рудої панни? (Вільде, Сестри.., 1958, 160); Удалося йому [отаманові] нарешті сяк-так заспокоїти побратимів і змусити до проби порятунку всім разом.. А старий Марусяк дивився на це упокорення сина, і сльози крутилися йому в очах (Хотк., II, 1966, 240).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | упокорення | упокорення |
Родовий | упокорення | упокорень |
Давальний | упокоренню | упокоренням |
Знахідний | упокорення | упокорення |
Орудний | упокоренням | упокореннями |
Місцевий | на/у упокоренні | на/у упокореннях |
Кличний | упокорення | упокорення |