упоєний
УПОЄНИЙ (ВПОЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упоїти. Целя, упоєна тим блиском, тим теплом, тою фізичною розкішшю життя, весни і молодості, всміхнута і рум'яна (Фр., II, 1950, 290); Ми впали несподівано, мов блискавка, на голови упоєних своєю перемогою панів (Кач., Вибр., 1953, 323);* Образно. Упоєні на бенкетах кривавих невільники-народи спали довго у спільній віковій своїй темниці (Л. Укр., І, 1951, 269); Сонце падало в долину, наче збита голова. Нахилялась, червоніла кров'ю впоєна трава (Перв., І, 1958, 266).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | упоєний | упоєна | упоєне | упоєні |
Родовий | упоєного | упоєної | упоєного | упоєних |
Давальний | упоєному | упоєній | упоєному | упоєним |
Знахідний | упоєний, упоєного | упоєну | упоєне | упоєні, упоєних |
Орудний | упоєним | упоєною | упоєним | упоєними |
Місцевий | на/у упоєному, упоєнім | на/у упоєній | на/у упоєному, упоєнім | на/у упоєних |