упізнаний
УПІЗНАНИЙ (ВПІЗНАНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упізнати. Синявій визадкував з мечеті й почував себе як шпик, упізнаний державними мужами (Ле, Міжгір'я, 1953, 71); До невпізнання змінений військовим мундиром і все ж одразу впізнаний строганівцями молодий Фальцфейн іде понад шеренгою сяк-так вишикуваних селян (Гончар, II, 1959, 275).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | упізнаний | упізнана | упізнане | упізнані |
Родовий | упізнаного | упізнаної | упізнаного | упізнаних |
Давальний | упізнаному | упізнаній | упізнаному | упізнаним |
Знахідний | упізнаний, упізнаного | упізнану | упізнане | упізнані, упізнаних |
Орудний | упізнаним | упізнаною | упізнаним | упізнаними |
Місцевий | на/у упізнаному, упізнанім | на/у упізнаній | на/у упізнаному, упізнанім | на/у упізнаних |