усовіщати
УСОВІЩАТИ (ВСОВІЩАТИ), аю, аєш, недок., УСОВІСТИТИ (ВСОВІСТИТИ), іщу, істиш, док., перех. Умовляти зрозуміти свою неправоту, хибність поведінки, намагатися викликати докори сумління, спонукати до каяття. Почала [мати] всовіщати: - І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? (Вас., І, 1959, 324); Дід Савка собі усовіщав сина, щоб не карав дочки... (Горд., Чужу ниву.., 1947, 154); - Господа добродії! - усовіщав усіх [наглядач]. - Прошу не бунтувати (Кач., II, 1958, 322); [Свиридиха:] Тягніть його до суду! [Коломійчиха:] Правда, може, хоч усовістили б, чи мене, бідну вдову, захистили! (Стар., Вибр., 1959, 342).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | усовіщаю | усовіщаємо |
2 особа | усовіщаєш | усовіщаєте |
3 особа | усовіщає | усовіщають |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | усовіщатиму | усовіщатимемо |
2 особа | усовіщатимеш | усовіщатимете |
3 особа | усовіщатиме | усовіщатимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | усовіщав | усовіщали |
Жіночий рід | усовіщала | |
Середній рід | усовіщало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | усовіщаймо | |
2 особа | усовіщай | усовіщайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | усовіщаючи | |
Минулий час | усовіщавши |