фокусник
ФОКУСНИК, а, ч. 1. Той, хто показує фокуси; артист, який показує фокуси (див. фокус2 1). Акробати з баяністом закінчували свій номер, їх мав змінити жонглер-фокусник (Дмит., Наречена, 1959, 177); Скоморохи, музиканти, танцюристи, акробати і фокусники були дуже характерним явищем древньоруського життя (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 524); *У порівн. Долгін жонглював словами, як фокусник у цирку тарілками (Рибак, Час.., 1960, 441).
2. перен., розм. Той, хто вдається до незвичайних дій, вивертів, хитрощів. - Сюди [сторожувати громадське зерно] треба чоловіка такого, щоб у нього ні крихти не прилипало до пальців, щоб без фокусів. А фокусників у нас чимало, так треба подумати! (Чаб., Катюша, 1960, 163).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | фокусник | фокусники |
Родовий | фокусника | фокусників |
Давальний | фокусникові, фокуснику | фокусникам |
Знахідний | фокусника | фокусників |
Орудний | фокусником | фокусниками |
Місцевий | на/у фокуснику, фокусникові | на/у фокусниках |
Кличний | фокуснику | фокусники |