фонетика
ФОНЕТИКА, и, ж., лінгв. 1. Звукова будова мови як єдність її фізіологічного, акустичного та значеннєвого аспектів. Йшли шумні дискусії про етимологію і фонетику (Фр., VII, 1951, 296); Шевченкову фонетику (в історичному аспекті) від сучасної нам літературної відрізняють, взагалі кажучи, лише малозначні деталі (Пит. походж. укр. мови, 1956, 18).
2. Галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови - способи утворення звуків та їх акустичні властивості. Фонетика вивчає умови і способи творення мовних звуків, їх акустичні, а також анатомо-фізіологічні властивості, різні зміни й чергування, взаємозв'язок і взаємозумовленість звукових змін, роль звуків у розрізнюванні значущих елементів мови (Сучасна укр. літ. м., І, 1969, 43); Синтаксична фонетика - розділ мовознавства, присвячений вивченню інтонаційної структури мови, зокрема речення та його складових частин (Сл. лінгв. терм., 1957, 156); Фонетика історична; Фонетика експериментальна.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | фонетика | фонетики |
Родовий | фонетики | фонетик |
Давальний | фонетиці | фонетикам |
Знахідний | фонетику | фонетики |
Орудний | фонетикою | фонетиками |
Місцевий | на/у фонетиці | на/у фонетиках |
Кличний | фонетико | фонетики |