хлоп'яцтво
ХЛОП'ЯЦТВО, а, с . 1. Поведінка, характерна для легковажних, несерйозних та пустотливих хлопців. Хіба тільки пустощами, легковажним своїм хлоп'яцтвом пояснить він і свій сьогоднішній вчинок (Гончар, Тронка, 1963, 243); Перехід від безвідповідального хлоп'яцтва до самостійності був для Бочарова такий раптовий, що він ні замислитись, ні довідатись, що таке життя, так і не встиг (Перв., Опов.., 1970, 15); - Махнути в Ліндесхольм Це було хлоп'яцтвом, зухвалістю (Хижняк, Килимок, 1961, 97).
2. рідко. Збірн. до хлопець 1. І чоловіки, і жіноцтво, і хлоп'яцтво, та й дітвора туди ж; хто жне, хто перевесла крутить, хто зв'язує, а хто носить снопи (Кв.-Осн., II, 1956, 147).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | хлоп'яцтво | хлоп'яцтва |
Родовий | хлоп'яцтва | хлоп'яцтв |
Давальний | хлоп'яцтву | хлоп'яцтвам |
Знахідний | хлоп'яцтво | хлоп'яцтва |
Орудний | хлоп'яцтвом | хлоп'яцтвами |
Місцевий | на/у хлоп'яцтві | на/у хлоп'яцтвах |
Кличний | хлоп'яцтво | хлоп'яцтва |