хований
ХОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. і теп. ч. до ховати1. Тільки тепер вона розуміє тую старанно ховану тугу, що часом все ж таки пробивалась в тих глибоких очах (Л. Укр., III, 1952, 591).
2. у знач. прикм. Те саме, що таємний. [Горпина Корніївна:] Так оце у вас крадене весілля, ховане вінчання! (Н.-Лев., II, 1956, 526).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | хований | хована | ховане | ховані |
Родовий | хованого | хованої | хованого | хованих |
Давальний | хованому | хованій | хованому | хованим |
Знахідний | хований, хованого | ховану | ховане | ховані, хованих |
Орудний | хованим | хованою | хованим | хованими |
Місцевий | на/у хованому, хованім | на/у хованій | на/у хованому, хованім | на/у хованих |