цмок
ЦМОК1, ЦМОК-ЦМОК, виг., розм. 1. Звуконаслідування, що означає уривчастий звук від хлюпання. Радість, радість у корови Лиски - Народився в неї син - бичок. Молоко він п'є уже із миски І так смішно цмокає: «Цмок-цмок» (Позн., Ми зростаєм.., 1960, 57).
2. Уживається як присудок за значенням цмокати і цмокнути. Він мерщій рукою квітку Витяг з пазухи й віддав Та у тую саму мітку Цмок її - й поцілував! (Щог., Поезії, 1958, 248); - Їй-богу, правду кажу,- цілуються: є такий французький танець - як скомандує один, то всі дами кидаються на шию своїм кавалерам та цмок їх у губи! - сказав Казанцев (Н.-Лев., III, 1956, 140); По обіді з третьої різи біжить стернею смуглява дівчина.. -Здорова, Настуню! -Прибігла, обнялися. Цмок, цмок... (Вас., II, 1959, 169).
ЦМОК2, а, ч. 1. розм. Те саме, що поцілунок. - Захоч - і вродиться все зразу.. За твій смачний і ласий цмок... Сказавши, стиснув так Юнону, Що трохи не скотились з трону, А тільки Зевс набив висок (Котл., І, 1952, 261); Цмок його вийшов ще гучніший, ніж у його секретарки: професор давно забув цілуватись (Смолич, Мир.., 1958, 111).
2. заст. Насос.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | цмок | цмоки |
Родовий | цмока | цмоків |
Давальний | цмокові, цмоку | цмокам |
Знахідний | цмок | цмоки |
Орудний | цмоком | цмоками |
Місцевий | на/у цмоку | на/у цмоках |
Кличний | цмоку | цмоки |