чаїний
ЧАЇНИЙ, а, е. Прикм. до чайка1. Чорноморські чую хвилі, Квиління золотих чаїних зграй (Мур., Повість.., 1948, 46); Раптом весь чаїний гурт стріпнув крильми, шурхнув убік (Збан., Мор. чайка, 1959, 23); // Належний чайці. Блакитні шати, щуки сплеск, чаїний голос над водою (Ус., Шість, 1940, 35); Так невже у цій хаті вона [Чайчиха] в пояс вклонялася батькам і людям, ждучи, сподіваючись від них на своє, хай невеличке, але не чаїне щастя (Стельмах, І, 1962, 34); // перен. Пройнятий жалом і тугою. Листів од сина чогось нема... В тривозі я, журба за ним глуха, чаїна у серці раною зія (Сос., II, 1958, 468); Зайшов у двір солдат-каліка, І занімів його язик. Лиш сльози, матері, мов ріки, Та сестричок чаїний крик... (Гірник, Стартують.., 1963, 75).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чаїний | чаїна | чаїне | чаїні |
Родовий | чаїного | чаїної | чаїного | чаїних |
Давальний | чаїному | чаїній | чаїному | чаїним |
Знахідний | чаїний, чаїного | чаїну | чаїне | чаїні, чаїних |
Орудний | чаїним | чаїною | чаїним | чаїними |
Місцевий | на/у чаїному, чаїнім | на/у чаїній | на/у чаїному, чаїнім | на/у чаїних |