чеснота
ЧЕСНОТА, и, ж. Позитивна моральна риса в характері людини; доброчесність. [Командор:] Не забудьте, що командорський плащ мені дістався не просьбами, не грішми, не насильством, але чеснотою (Л. Укр., III, 1952, 378); - Е, ні, Криштофцю. Наливайком я дорожу, це неабиякий вояка і високих чеснот людина (Ле, Наливайко, 1957, 41); // Невинність, непорочність, цнотливість. - А мені хочеться дати хлосту вам... по голому тілу, щоб навчилися поважати дівочу чесноту,- сказав Галаган (Бурл., О. Вересай, 1959, 119); // заст. Чесність. Петро сам її [дружину] залишив, бо вона щось там вчинила таке, що пішла недобра слава. А князь, людина виняткової чесноти, не міг попустити, щоб його ім'я знеславлювали (Кочура, Зол. грамота, 1960, 328).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чеснота | чесноти |
Родовий | чесноти | чеснот |
Давальний | чесноті | чеснотам |
Знахідний | чесноту | чесноти |
Орудний | чеснотою | чеснотами |
Місцевий | на/у чесноті | на/у чеснотах |
Кличний | чесното | чесноти |