чудесник
ЧУДЕСНИК, а, ч., розм. 1. заст. Чаклун (у 1 знач.).
2. перен. Людина, здатна творити щось незвичайне, дивовижне. Людина володіє землею і господарює на ній по-соціалістичному. Тим-то і виросли в радянській хліборобській сім'ї чудесники (Літ. Укр., 15.III 1963, 3).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чудесник | чудесники |
Родовий | чудесника | чудесників |
Давальний | чудесникові, чудеснику | чудесникам |
Знахідний | чудесника | чудесників |
Орудний | чудесником | чудесниками |
Місцевий | на/у чудеснику, чудесникові | на/у чудесниках |
Кличний | чудеснику | чудесники |