чухання
ЧУХАННЯ, я, с. Дія за знач. чухати і чухатися. Неначе Броня чогось дожидала, чи радше наслухала, як хтось їй чухає по спині. А те чухання та ніби справляє їй невеличку приємність і невеличкий біль (Март., Тв., 1954, 441); Коросту ніби хтось ще дужче роздратував. Тіло так свербіло, що ніяк не можна було втриматися, щоб не почухатися. А від чухання струпи щеміли ще болячіше (Минко, Моя Минківка, 1962, 69).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | чухання | чухання |
Родовий | чухання | чухань |
Давальний | чуханню | чуханням |
Знахідний | чухання | чухання |
Орудний | чуханням | чуханнями |
Місцевий | на/у чуханні | на/у чуханнях |
Кличний | чухання | чухання |