шмиг
ШМИГ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шмигати і шмигнути. Навколо двері й брами нараз повідчинялися і хлопець - шмиг! - у царський двір (Три золоті сл., 1968, 166); Сутінями прокрався на вгород, по картоплі повз, щоб ніхто не побачив. А потім - шмиг! у коноплі (Головко, І, 1957, 72); Прочиняю двері - обережно, щоб і не рипнули, оглядаюся: чи нема на подвір'ї нікого, і - шмиг через вишняк на вулицю (М. Ол., Чуєш.., 1959, 78).
шмига
ШМИГА, и, ж., розм.: До шмиги - як слід, до ладу, до речі. Вся та зарость [зарість], вкрита цвітом і квітками і до шмиги розставлена, здавалась зачарованим садом-раєм земним (Стор., І, 1957, 366); Не до шмиги: а) не так, як слід; не до ладу. Що ні [не] озьме [візьме Маруся], до чого не кинеться, усе не так, усе не до шмиги (Кв.-Осн., II, 1956, 38); б) не відповідно до обставин, умов, місця, часу; невчасно. Така замітка була би тепер не до шмиги (Март., Тв., 1954, 368); Лідине весілля було страшенно не до шмиги (Дмит., Наречена, 1959, 209); в) не до вподоби щось кому-небудь. -Ні, се мені не до шмиги! Чого я піду до вас? (Фр., VII, 1951, 207); - Не подобається їм наша дружба.. А чому не подобається? .. А тому, що в цій дружбі сила народна розквітає! Народна сила! - повторив Первоцвіт. - А тим байстрюкам це не до шмиги (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 71).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | шмига | шмиги |
Родовий | шмиги | шмиг |
Давальний | шмизі | шмигам |
Знахідний | шмигу | шмиги |
Орудний | шмигою | шмигами |
Місцевий | на/у шмизі | на/у шмигах |
Кличний | шмиго | шмиги |