язичити
ЯЗИЧИТИ, чу, чиш, недок., заст. Розпускати плітки. [Денис:] А задля чого випитують? Щоб було про віщо язичити (Кроп., II, 1958, 457); - Сестричко, голубко, я таке й таке погане про твого молодого знаю, чула.- ..Та, може, то ще брехня! Хто язичить, а ти й собі,- мовляла Лисавета (Григ., Вибр., 1959, 105).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | язичу | язичимо |
2 особа | язичиш | язичите |
3 особа | язичить | язичать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | язичитиму | язичитимемо |
2 особа | язичитимеш | язичитимете |
3 особа | язичитиме | язичитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | язичив | язичили |
Жіночий рід | язичила | |
Середній рід | язичило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | язичмо | |
2 особа | язич | язичте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | язичачи | |
Минулий час | язичивши |