язичник
ЯЗИЧНИК, а, ч. 1. Той, хто визнає язичество; ідоловірець. Слов'яни до Х ст. були язичниками (Іст. СРСР, І, 1956, 35); У перші віки християнства язичники так не лютували проти християн, як у ту годину шляхта знущалась, мордувала і карбувала своїх братів (Стор., І, 1957, 163); *У порівн. Смерть - це було єдине, чого він завжди лякався. Уявляв собі тільки життя й, немов давній язичник, любив життя й ненавидів, лякався своєї загибелі... (Сміл., Зустрічі, 1936, 136).
2. заст. Пліткар, базіка. [Денис:] Не знаю, чи є де у світі такі язичники, як наші селяне? (Кроп., II, 1956, 457).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | язичник | язичники |
Родовий | язичника | язичників |
Давальний | язичникові, язичнику | язичникам |
Знахідний | язичника | язичників |
Орудний | язичником | язичниками |
Місцевий | на/у язичнику, язичникові | на/у язичниках |
Кличний | язичнику | язичники |