ярило
ЯРИЛО, -а, ч. У міфології східних слов’ян – бог сонця, кохання та весняної плодючості, сліди якого збереглися зокрема в народних традиціях; заступник сівачів і всіх, хто встає рано, до схід сонця; зображувався молодим, у білій полотняній одежі, на білому коні, босим; на голові – вінок квітів як символ вічності й неба; у лівій руці – пучечок житніх колосочків, знак життя і щастя, доброго врожаю і благополучності; культ Ярила був поширений на Русі дохристиянського часу, однак він перейшов і в християнську традицію, а як пережиток язичницьких часів у деяких місцях України, зокрема на Поділлі, зберігся до 20 століття.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ярило | ярила |
Родовий | ярила | ярил |
Давальний | ярилу | ярилам |
Знахідний | ярило | ярила, ярил |
Орудний | ярилом | ярилами |
Місцевий | на/у ярилі | на/у ярилах |
Кличний | ярило | ярила |