обиняки
ОБИНЯКИ, ів, мн. (одн. обиняк, а, ч. ), розм., рідко. Обережні, інакомовні, алегоричні мовні звороти; натяки, недомовки. Не поняли її обиняків: Просила Злидниха в сусіда буряків, А треба - дать було капусти (Бор., Тв., 1957, 134); Щирий і дружній тон, яким говорив Роман, підкупляли його [Марченка] на розмову по щирості. Але почав усе ж обережно, обиняками (Минко, Ясні зорі, 1951, 64).
Без обиняків - не вдаючись до натяків, алегорій; прямо, відкрито. Вона без всякого обману І щиро без обиняків Робила грішним добру шану, Ремнями драла, мов биків (Котл., І, 1952, 147); Говорити (розмовляти і т. ін. ) обиняками - говорити, вдаючись до натяків, алегорій. [Xвилимон:] Не розмовлятиму обиняками, бо і не вмію по-такому... почну напрямки (Кроп., IV, 1959, 302).