панки
ПАНКИ, -ів, мн. 1. Декласовані молодіжні групи, які вирізняються підкресленою аполітичністю, шокуючим зовнішнім виглядом (різноколірний грим, лахміття старомодного одягу, обвішаного металевими прикрасами – лезами бритв, велосипедними ланцюгами тощо), шокуючою поведінкою. 2. Члени такої групи.
панк
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | панк | панки |
Родовий | панка | панків |
Давальний | панкові, панку | панкам |
Знахідний | панка | панків |
Орудний | панком | панками |
Місцевий | на/у панку | на/у панках |
Кличний | панку | панки |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | панк | панки |
Родовий | панка | панків |
Давальний | панкові, панку | панкам |
Знахідний | панк | панки |
Орудний | панком | панками |
Місцевий | на/у панку | на/у панках |
Кличний | панку | панки |
панок
ПАНОК, нка, ч., розм. 1. Небагатий поміщик у старій Польщі, Литві, дореволюційній Україні і Білорусії. У декого з своїх громадян він купив кілька наділів, а потім у одного панка невеличкий клаптик землі (Гр., І, 1963, 403); Вона бачила в панському дворі гарних дідичів-паничів, але багаті паничі її не сватали, а за бідних економів та польських панків її не дав би батько (Н.-Лев., III, 1956, 49).
2. Зневажл. до пан. Еней збудує сильне царство І заведе своє там панство. Не малий буде він панок. На панщину ввесь світ поганить (Котл., І, 1952, 70); Дивляться - їде якийсь панок чи купець в бричці у триконь, добре убраний - у синій чуйці, з кримських смушків шапка (Стор., І, 1957, 51); - Не тікай, пане, не втечеш!.. Не втечеш - доля доганяє! Стій!.. - Заверещав панок. Гаряче дихання повстанського коня вже обпікало йому спину (Довж., І, 1958, 132).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | панок | панки |
Родовий | панка | панків |
Давальний | панкові, панку | панкам |
Знахідний | панка | панків |
Орудний | панком | панками |
Місцевий | на/у панку, панкові | на/у панках |
Кличний | панку | панки |