руда
РУДА, и, ж. 1. Гірська порода або мінеральне утворення, що містить у собі метали та їх сполуки. Особливо багате рудами дно Азовського моря (Знання.., 3, 1966, 5); Руди утворилися в результаті поступового осідання і розчинення на дні стародавніх морів мінералів заліза і кварцу (Наука.., 10, 1962, 22); Руду й вугілля дав Донбас, А Білорусь - ліси для нас (Мал., II, 1948, 6).
^ Поліметалеві руди див. поліметалевий; Поліметалічні руди див. поліметалічний.
2. діал. Іржаве багно, болото. Прості вербівчани-пішоходи знали безліч стежок через поля, луги, руди, що вели навпростець (Іщук, Вербівчани, 1961, 166).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | руда | руди |
Родовий | руди | руд |
Давальний | руді | рудам |
Знахідний | руду | руди |
Орудний | рудою | рудами |
Місцевий | на/у руді | на/у рудах |
Кличний | рудо | руди |
рудий
РУДИЙ, а, е. Червоно-жовтий (про колір, забарвлення чого-небудь). Зокола хата [Мотрі] обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько (Мирний, І, 1949, 154); Вони побачили високий обеліск з рудого граніту (Тулуб, В степу.., 1964, 92); Слинько мовчки простягнув до інженера склянку, наполовину наповнену рудою.. рідиною (Шовк., Інженери, 1956, 79); Воронцов їхав деякий час, не реагуючи на Хомині слова, безпомічно кліпаючи рудими віями до сонця (Гончар, III, 1959, 427); // у знач. ім. руда, дої, ж.: а) кров. [Кум:] Людська крівця - не водиця, розливати не годиться. [Люди:] Так, так. - Руда - не вода (Вас., III, 1960, 423); б) червоно-жовта фарба. Вона малює піч синім і червоним, чорним і рудим, жовтим і зеленим (Ю. Янов., II, 1958, 184); // З волоссям, шерстю або шкірою такого кольору. - Ой гоп гопака, Полюбила козака, Та рудого, та старого - Лиха доля така (Шевч., І, 1951, 128); І тут дзвінко заіржав рудий кінь з білою зіркою на лобі (Донч., VI, 1957, 42); // З веснянками, рясним ластовинням. Руде обличчя масно світилося (Кучер, Зол. руки, 1948, 13); // у знач. ім. рудий, дого, ч.; руда, дої, ж.: а) людина з волоссям червоно-жовтого кольору або з рясним ластовинням на обличчі. - З чорнявим постояла б, а рудому - зась (Н.-Лев., II, 1956, 272); б) тварина з шерстю або шкірою такого кольору. - А куди, руда? - кричить Грицько на овечку (Мирний, І, 1949, 150); // Який зробився бурим, втративши свій попередній колір. Це було якесь руде сукно, місцями попрориване (Март., Тв., 1954, 260); Вітер холодний Виє, гуде - Зносить із дерева Листя руде (Тич., III, 1947, 114); Ззаду рудим шматтям висіло рядно (Тют., Вир, 1964, 483).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | рудий | руда | руде | руді |
Родовий | рудого | рудої | рудого | рудих |
Давальний | рудому | рудій | рудому | рудим |
Знахідний | рудий, рудого | руду | руде | руді, рудих |
Орудний | рудим | рудою | рудим | рудими |
Місцевий | на/у рудому, рудім | на/у рудій | на/у рудому, рудім | на/у рудих |
рудь
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | рудь | руді |
Родовий | рудя | рудів |
Давальний | рудеві, рудю | рудям |
Знахідний | рудя | рудів |
Орудний | рудем | рудями |
Місцевий | на/у руді, рудеві | на/у рудях |
Кличний | рудю | руді |