скандзюбити
СКАНДЗЮБИТИ, бить, док., безос., перех., розм. Звести судорогою; скорчити. - Хто охочий був битись, тому зараз кулаки повідпадають і руки скандзюбить у три погибелі (Кв.-Осн., II, 1957, 113); // Зігнути, викривити. От старість... Схаменись! а ти собі байдуже! Ось, ось скандзюбить в сук (Г.-Арт., Байки.., 1958, 125); [Xрапко:] Знаєш, я чоловік прямий... [Передерій (набік) :] То-то тебе так і скандзюбило! (Мирний, V, 1955, 127).