цвірінчання
ЦВІРІНЧАННЯ, я, с. Дія за знач. цвірінчати і звуки, утворювані цією дією. Там, надворі, сяяло весняне сонце, чути було гомін дітей, цвірінчання горобців у нашому дворі (Сміл., Сашко, 1957, 51); Батько грає, і Юрі здається, що він пливе по тих звуках.. Потім звуки враз пурхають, немов зграйка горобців, і з цвірінчанням розсипаються, хто куди (Смолич, II, 1958, 14).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | цвірінчання | цвірінчання |
Родовий | цвірінчання | цвірінчань |
Давальний | цвірінчанню | цвірінчанням |
Знахідний | цвірінчання | цвірінчання |
Орудний | цвірінчанням | цвірінчаннями |
Місцевий | на/у цвірінчанні | на/у цвірінчаннях |
Кличний | цвірінчання | цвірінчання |