веління
ВЕЛІННЯ, я, с. Наказ, вимога, розпорядження. [Марфа Варфоломіївна:] Не все коїться по нашому хотінню, по щучому велінню (Кроп., II, 1958, 266); Коли ж вона механічно, мов автомат, виконала його веління, він тихо, ледь чутно промовив: - Тепер іди... Іди... (Руд., Остання шабля, 1959, 78); * Образно. - Не кожний обирає собі професію одразу. Ще поміркуєш, прислухаєшся до веління серця (Донч., V, 1957, 240).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | веління | веління |
Родовий | веління | велінь |
Давальний | велінню | велінням |
Знахідний | веління | веління |
Орудний | велінням | веліннями |
Місцевий | на/у велінні | на/у веліннях |
Кличний | веління | веління |