виходець
ВИХОДЕЦЬ, хідця, ч. 1. Людина, яка переселилася з іншої країни, краю, області і т. ін. - Відкіль такі се гольтіпаки? Чи рибу з Дону везете? Чи може вихідці-бурлаки? (Котл., І, 1952, 71); Для нього.. полтавцями були і київські, і чернігівські, і вихідці з інших губерній (Гончар, Таврія.., 1957, 72).
2. Людина, що перейшла з одного соціального середовища до іншого. В свій час царські тупі чиновники всіма засобами ставили перепони вихідцю з народу (М. Ломоносову] (Тич., III, 1957, 57); Слідчий був.. вихідцем із робітничої сім'ї (Руд., Остання шабля, 1959, 203).
@ Виходець з того світу - покійник, що, за народним повір'ям, виходить з могили. Вибрав я хороше місце, Досхочу міг надивитись На непевную забаву Вихідців із того світу (Л. Укр., IV, 1954, 169); * У порівн. А вони [товариші Чіпки], в темній хаті, як вихідці з того світу, світять п'яними очима, кричать, регочуться... (Мирний, II, 1954, 180).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | виходець | вихідці |
Родовий | вихідця | вихідців |
Давальний | вихідцеві, вихідцю | вихідцям |
Знахідний | вихідця | вихідців |
Орудний | вихідцем | вихідцями |
Місцевий | на/у вихідці, вихідцеві | на/у вихідцях |
Кличний | вихідцю | вихідці |