злодюжка
ЗЛОДЮЖКА, и, ч. і ж., розм. Людина, яка займається дрібними крадіжками. Кузьма обережно тупцює босими ногами по свіжовимитій підлозі, його вогкі, сумовито-догідливі очі більше б пасували богомільнику, аніж цьому п'яниці і дрібному злодюжці (Стельмах, II, 1962, 93); Поки сей злодюжка не втік, скажіть йому, нехай оддасть мені чоботи, що в мене вкрав (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 475); У порівн. Напала ти [фашистська Німеччина] на нас.. як та злодюжка (Тич., II, 1957, 103); // лайл. - Ти, злодюжко! - гаркнув він до Владка, стукаючи йому ключами в чоло. - Ти мені до очей кидаєшся? (Фр., VI, 1951, 175).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | злодюжка | злодюжки |
Родовий | злодюжки | злодюжок |
Давальний | злодюжці | злодюжкам |
Знахідний | злодюжку | злодюжок |
Орудний | злодюжкою | злодюжками |
Місцевий | на/у злодюжці | на/у злодюжках |
Кличний | злодюжко | злодюжки |