каральник
КАРАЛЬНИК, а, ч. 1. Той, хто карає когось за злочин, провину.
2. Учасник карального загону, каральної експедиції. Груди його пекла ненависть до каральників, що вже піднімали гвинтівки (Скл., Карпати, II, 1954, 343); А в селах пожежі без краю цвіли, а в селах каральники і шомполи (Сос., І, 1957, 451).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | каральник | каральники |
Родовий | каральника | каральників |
Давальний | каральникові, каральнику | каральникам |
Знахідний | каральника | каральників |
Орудний | каральником | каральниками |
Місцевий | на/у каральнику, каральникові | на/у каральниках |
Кличний | каральнику | каральники |