комірець
КОМІРЕЦЬ, рця, ч. 1. Зменш. до комір. У чорному кожушку, з червоним комірцем ходив [справник] (Вовчок, І, 1955, 248); Над вузьким комірцем кожуха волохатим колесом пливла голова Ларіона Денисенка (Стельмах, II, 1962, 384).
2. Вузький комір, пристебнутий чи приметаний до чоловічої сорочки або жіночого плаття. Вона почала вишивати собі комірець, але й та робота їй остогидла (Н.-Лев., III, 1956, 126); Ранком рушив [Василь] на завод у начищених.. черевиках, із свіжим комірцем на гімнастерці (Ю. Янов., II, 1954, 98).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | комірець | комірці |
Родовий | комірця | комірців |
Давальний | комірцеві, комірцю | комірцям |
Знахідний | комірець | комірці |
Орудний | комірцем | комірцями |
Місцевий | на/у комірці | на/у комірцях |
Кличний | комірцю | комірці |