манірний
МАНІРНИЙ, а, е. Позбавлений простоти та природності. - Пане Ястшембський! наші вельможні панни такі манірні, такі тонні та скучні! (Н.-Лев., II, 1956, 63); Увіходить немолода, носата, але манірна дама, надто пишно, але без смаку вдягнена, напудрена і нарум'янена (Коч., II, 1956, 193); Бранко зараз же вловив фальш в Олиному манірному вигуку (Вільде, Сестри.., 1958, 515); // З витонченими манерами (у 2 знач.). Куліш манірний, красивий, самозакоханий, як завжди, пишномовно зустрів Тараса (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 396).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | манірний | манірна | манірне | манірні |
Родовий | манірного | манірної | манірного | манірних |
Давальний | манірному | манірній | манірному | манірним |
Знахідний | манірний, манірного | манірну | манірне | манірні, манірних |
Орудний | манірним | манірною | манірним | манірними |
Місцевий | на/у манірному, манірнім | на/у манірній | на/у манірному, манірнім | на/у манірних |