недолюдок
НЕДОЛЮДОК, дка, ч., зневажл. Той, хто не гідний звання людини через свої потворні дії та вчинки. - Занапастили дитину нашу, занапастили... пішла в найми, як і людські діти... та недолюдок той, пан з Бобрика... звів її... (Коцюб., І, 1955, 144); Озирнувся я і бачу: Лука Безрукий. Хто у нас не знає цього п'яного недолюдка! (Жур., Опов., 1956, 186); // Жорстока людина, кат. Здавалось, караюча рука здіймалась над вигорілим степом, і мерзенні недолюдки в чорних мундирах лякливо поглядали на схід (Багмут, Опов., 1959, 85); // Уживається у звертанні як лайливе слово. - Ага, ви гадаєте, погані недолюдки, що ми вам скоримось, повіримо, що ви тут навіки? (Ів., Таємниця, 1959, 119).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | недолюдок | недолюдки |
Родовий | недолюдка | недолюдків |
Давальний | недолюдкові, недолюдку | недолюдкам |
Знахідний | недолюдка | недолюдків |
Орудний | недолюдком | недолюдками |
Місцевий | на/у недолюдку, недолюдкові | на/у недолюдках |
Кличний | недолюдку | недолюдки |