оп'янілий
ОП'ЯНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до оп'яніти. - Ти вже й гніваєшся. Фе, Іване! - говорила Ганка, а вечором [увечері] знов підлещувалася до нього, просила, купувала йому пива й горілки, доки оп 'янілий Іван не згоджувавсь знов іти ночувати до неї (Фр., І, 1955, 92); На галяві.. стояла купка похмурих комунарів, заюшених кров 'ю, їх кільцем оточували дроздовці, оп 'янілі від перемоги (Панч, II, 1956, 444).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | оп'янілий | оп'яніла | оп'яніле | оп'янілі |
Родовий | оп'янілого | оп'янілої | оп'янілого | оп'янілих |
Давальний | оп'янілому | оп'янілій | оп'янілому | оп'янілим |
Знахідний | оп'янілий, оп'янілого | оп'янілу | оп'яніле | оп'янілі, оп'янілих |
Орудний | оп'янілим | оп'янілою | оп'янілим | оп'янілими |
Місцевий | на/у оп'янілому, оп'янілім | на/у оп'янілій | на/у оп'янілому, оп'янілім | на/у оп'янілих |