ощасливлений
ОЩАСЛИВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ощасливити. Ощасливлений народженням доньки, Уралов перестріляв на радощах усіх селезнів, усіх качок та курей (Гончар, Тронка, 1963, 300); // у знач. прикм. Зблідлий, ощасливлений Кузьмін став на нетверді ноги, гарячим поглядом обійняв комісара (Збан., Сеспель, 1961, 72); Після вечері вся ощасливлена Кухтина сім'я говорила про домашні справи та про те, що в селі робиться (Іщук, Вербівчани, 1961, 97).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | ощасливлений | ощасливлена | ощасливлене | ощасливлені |
Родовий | ощасливленого | ощасливленої | ощасливленого | ощасливлених |
Давальний | ощасливленому | ощасливленій | ощасливленому | ощасливленим |
Знахідний | ощасливлений, ощасливленого | ощасливлену | ощасливлене | ощасливлені, ощасливлених |
Орудний | ощасливленим | ощасливленою | ощасливленим | ощасливленими |
Місцевий | на/у ощасливленому, ощасливленім | на/у ощасливленій | на/у ощасливленому, ощасливленім | на/у ощасливлених |