перегук
ПЕРЕГУК, у, ч. Дія за знач. перегукуватися і перегукнутися і звуки, утворювані цією дією. Згук та перегук неначе розворушив сонне лісове царство (Н.-Лев., IV, 1956, 80); Розповідає, як із лука Убив турецького царя. Довкіл веселі перегуки Вславляють Байду (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 84); Але ніщо - ні гордих маршів звуки, Ні велемовних тостів перегуки - Не скаже так про наших днів діла, Як прості й чесні роботящі руки (Бичко, Простота, 1963, 61); Знадвору долинали тихі перегуки сирен (Грим., Незакінч. роман, 1962, 134); З-за дверей кімнат ледве чутно перегук телефонів (Кир., Вибр., 1960, 276).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | перегук | перегуки |
Родовий | перегуку | перегуків |
Давальний | перегукові, перегуку | перегукам |
Знахідний | перегук | перегуки |
Орудний | перегуком | перегуками |
Місцевий | на/у перегуку | на/у перегуках |
Кличний | перегуку | перегуки |