титулований
ТИТУЛОВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до титулувати; // титуловано, безос. присудк. сл. Титуловано його [Г. Сковороду] і українським Сократом, і українським Платоном,.. називано і деїстом, і пантеїстом, і спіритуалістом, і психологічним моністом (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3).
2. у знач. прикм. Який має титул (у 1 знач.); вельможний. Він [Жан-Жак Руссо] писав, що справді достойних i чесних людей, справжню доброчесність треба шукати серед простого народу, а не серед титулованої й багатої знаті (Наука... 6, І962, 26); // Який одержав найменування, що свідчить про визнання заслуг, високих якостей; визнаний. Титулований поет.
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | титулований | титулована | титуловане | титуловані |
Родовий | титулованого | титулованої | титулованого | титулованих |
Давальний | титулованому | титулованій | титулованому | титулованим |
Знахідний | титулований, титулованого | титуловану | титуловане | титуловані, титулованих |
Орудний | титулованим | титулованою | титулованим | титулованими |
Місцевий | на/у титулованому, титулованім | на/у титулованій | на/у титулованому, титулованім | на/у титулованих |